Історичні відомості

         Перша звістка про заснування села Долиняни згадується в 1450 році. Воно було засноване російськими біженцями. Географічне положення села 48 гр.24 мін. північної широти і 24 гр. 51 мін. східної довготи.

                   

        Місцевість рівнинна. Село знаходиться за 18 км від залізниці Мамалига. Через село протікають річки Багна і Черлена. Є старий ставок.

        З 1450 року по 1870 рік ніяких згадок про село в архівах немає, а з 1870 по 1875 роки  згадується про економічний ріст села.

 

   З 1875 по 1902 рр. кількість житлових будинків збільшилась і було вже 440 жилих і 13 нежилих будинків. Кількість населення за цей період збільшилась до 1872 жителів, із них 950 жінок і 922 чоловіків. На цей же час в селі була змішана початкова школа, в якій навчались хлопчики і дівчатка. В 1880 р. було побудовано церкву. В селі була кооперація, паровий млин, два водяні млини, 5 вітряків, 2 корчми, жандармський пост, податкове агентство, пошта.

                    

                       Село моє рідне, у тихім розмаї
                       Я пісню веселу про тебе співаю.
                      Лежить моє тихе село при долині, 
                      Немовби сховалось, як пташка в калині.
                      В зелених деревах хатини біленькі
                      Собі виглядають – такі чепурненькі.
                      Поглянеш навколо – аж серце радіє!
                      Це ти, милий краю, це ти, моя мріє!
     У кожної людини є такий куточок, який найбільше у світі вона полюбляє. Це – село, де вона народилася. Є й у нашого села Долиняни своє ім’я і день народження. Легенд про створення села є декілька. Але звідки така назва  ніхто не може сказати.  

    Старожили розповідали про те, що сюди переселялися біженці. І жила серед них вдова з донечкою Долинкою. Поселилися біженці біля ставка, поблизу лісу, щоб була вода і тепло. З кожним роком все збільшувалося село. І от одного разу дівчинка запитала у матері: «Мамо, а чому ми сюди переїхали?» А мати відповіла: «Доля наша, донечко, така». І от від слова «доля» пішла назва Долиняни.
А інші жителі вважають, що назва  села  походить  від  його  розташування.
                Де ліси гуляють у верховітті,
                Де б’ють джерела чистої води,
               Лежить найкраще село у світі,
               Овіяне легендами, оспіване піснями,
               Прославлене ділами щирих земляків.
               На мене дивиться з віком вогнями,
               Немов очима пройдених віків.
     Перша звістка про заснування села Долиняни згадується і 1450 році. Воно було засноване російськими біженцями. Існує також така легенда. Кріпаки втікали від своїх панів у пошуках кращої долі на південь, за Дунай, де не було панщини, але й там не завжди і не всі знаходили волю. Залишивши Поділля, вони перебирались через Дністер і за півтора десятка миль були в долині, де зупинились на перепочинок. Тут, у долині під горою, було кілька біленьких хат. В одній з них жила вдова з маленькою донечкою. Це була гостинна господиня і втікаючі почувались, як вдома. Коли дівчинка запитувала, куди вони мандрують, вони відповідали: «Долі, донечко, йдемо шукати. Долі. Чуєш, донечко – долечко». Малій дуже сподобалось ім’я «Долечка». І коли запитували, як її звати, то у відповідь чули «Доля», а мати стала називати її Долинкою. Йшли роки. Підростала Долинка. Зросло і село, та не всі повернулись додому і не всі дісталися до вільних від пана земель. У селі вже й забули справжнє ім’я красуні села. Так і називали її Долинкою. Невдовзі Долинка вийшла заміж за серйозного, але доброго серцем кучерявого легеня, який втік від свого пана і тут знайшов пристанище. А так, як свого прізвища не називав, то прозвали його Чорний Іван, бо чорнявим був красенем. Одружився Іванко з Долинкою. Щасливо прожили в парі багато літ, виростили двох синів-орлів і трьох донечок-красунечок. Пізніше сини загинули за волю і незалежність свого краю, свого народу. А село і донині називають Долиняни.
     Населення села протягом багатьох віків терпіло гніт і знущання іноземних поневолювачів. Але селяни постійно вели антифеодальну і національно-визвольну боротьбу. Особливо значними були повстання на Хотинщині 1490-1492 років під керівництвом Мухи і повстання 1563 року проти гноблення молдавських поневолювачів. Крім того, на території села постійно діяли загони опришків.
     На початку 16 століття населення терпіло уже подвійний національний гніт, бо Хотинщина зазнала нападів з боку турків. У 1620-1621 роках в селі Долиняни (хоч архівних даних немає) отаборився турецький загін, який  розміщувався на подвір’ї сім’ї  Руснаків. 

    Старожили  села  розповідають, що саме на Пасху, турки мали підпалити село. Один молодий турок попередив господаря цього обістя про намір турків і порадив їм втекти в ліс. Так і сталося. Тієї ночі горіло село. Боротьба продовжувалася. І з тих пір жителів садиби по вулиці Незалежності (біля Циганської вулиці) і донині називають турками.

     В селі Долиняни жив поміщик Рафалович, який мав 1671 десятину землі. Звістка про перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції в Петербурзі дійшла і до села. Поміщик Рафалович тікає з села. Його землю селяни розділили між собою. Але Радянська влада на Хотинщині проіснувала недовго. Буржуазія і поміщики намагалися придушити радянську владу при допомозі західноєвропейських імперіалістів. Життя селян стало таким же важким, як і раніше. Земля знову перейшла до рук поміщиків.

                          

      Але за допомогою імперіалістичних держав і згодою українських буржуазних націоналістів королівська Румунія в листопаді 1918 року окупувала Буковину. 

         З  1918  по  1940  роки в селі діяла  початкова  школа  румунського  періоду. Навчання  велося  румунською  мовою. 

23 січня 1919 року спалахнуло Хотинське повстання проти  румунських  загарбників. Підпільний революційний комітет, очолений більшовиками, розробив план організації повстання. В Хотині і селах були організовані повстанські загони, підготовлена зброя і боєприпаси.
       Селяни с. Долиняни напали на жандармський пост і розгромили його, а влада перейшла до рук повсталих. 28 січня 1919 року румуно-боярські війська рухались з Керстенець через Круглик на Долиняни і Ставчани. В напрямку Долинян була вислана розвідка.  Розвідку зустрічали заможні селяни, піп, дяк; зустрічали з хрестами, хоругвами, хлібом-сіллю. Ця група повідомила, що в селі все в порядку і запросила румун в село. Але в дійсності не так воно було. За селом, на північно-східній частині, заліг загін повстанців в кількості до 400 чоловік. Коли румунські війська вийшли з Круглика, то повстанській загін почав стріляти по військах. Румунські війська змушені були відступити, але на другий день почався активний наступ на Долиняни.  Село було захоплене. У селі почалися арешти, грабежі, звірства над трудовими селянами. Повстанський загін в цей час відступив на Хотин.
         29 січня 1919 року всіх арештованих почали розстрілювати біля садиби Мацкуляка М. П. До місця розстрілу приводили селян по 4 чоловіки. Було розстріляно 53 жителі села. Серед розстріляних дивом залишився в живих  Гаврилюк Петро Степанович. Очевидцем цього був Руснак Костянтин Васильович 1902 року народження.
        Відступаючі загони повстанців відійшли за Дністер на з’єднання з наступаючою Червоною Армією. Про участь селян у повстанському загоні і їх відступ розповідав учасник повстання Дикий Харлампій Степанович. Він був учасником Хотинського повстання, виконував обов’язки посильного. Революційна боротьба трудящих села Долиняни під керівництвом КП проти румунського гніту не припинялася до червневих днів 1940 року.

                      

      Всі дані, які зібрані з архівних матеріалів, розповідей колгоспників говорять про те, що багато років пройшло з того часу, як було засноване с. Долиняни і за цей час відбулися великі зміни в економічному і культурному розвитку. З року в рік виростали нові добротні будинки жителів села. У 1967 році побудовано в центрі села приміщення пошти та колгоспного дитячого садочка.

        Дорогою ціною заплатив український народ у найстрашнішій за всю світову історію війні 1941-1945 років. Не оминула війна і наше село. Вже минуло багато років з тієї травневої ночі, коли замовкли останні постріли гармат, настала тиша, прийшов мир, довгожданий, вистражданий, оплачений найвищою ціною, ціною крові і сліз. 

         Все далі відходять грізні і важкі роки Великої Вітчизняної   Війни, але не згасає пам’ять про тих хто віддав своє життя і захистив рідну землю від ворогів. На боротьбу з ворогом виступило 322 долинянці. Додому повернулося 112 бійців. Нажаль, у селі залишилось кілька ветеранів: Малий Микола Федорович, Попович Семен Васильович, Барабаш Іван, Бодак Радіон.

          На сьогоднішній день у селі Долиняни проживає 1420 чоловік, кількість дворів – 545. Кількість людей, якеі виїхали за кордон – 180.

        Але село не завмерає. У 1990 році побудоване нове приміщення для сільської амбулаторії сімейної медицини. Тут знаходяться:

-         кабінет лікаря загальної практики сімейної медицини – Тодеренчук Альони Василівни;

-         долікарський кабінет, у якому працює сімейна медсестра, фельдшер Кулікова Вікторія Іванівна;

-         акушерський кабінет – Колісник Аліна Сергіївна;

-         денний стаціонар;

-         кабінет патронажної медсестри – Кушнір Люби Василівни;

-         фізкабінет;

-         регістратура – відповідальна – Ротар Лідія Василівна.

       В сільській амбулаторії сімейної медицини два рази на рік (навесні і восени) донори здають кров. Почесні донори: Карпляк Іван Іванович, Калиняк Дмитро Миколайович, Григорчак Галина, Крикливий Дмитро Дмитрович, Руснак Василь Васильович.

          З 10.06.2004 року відкритий дошкільний навчальний заклад. Завідуюча – Амбразевич Наталя Володимирівна. Спочатку була одна мішана група дітей – старша з молодшою. З 01.09.2007 року відкрито другу групу дітей. Вихователі, які працювали в ДНЗ: Попович Т. М., Колісник С. Т., Амбразевич Н. В., Головачук О. В., Мала А. І., Юлик Л. В. помічники вихователів: Вікнянська Л. І., Танасійчук Л. В., Захотій Н. К., Бонар Ю. М., Бурдейна Ю. В. Кухар – Чебану О. М. Завгосп – Голик  В. В. 

         У 2005 році засноване приватне підприємство «Пан індик», яке спеціалізується на вирощуванні індиків. Генеральний директор Доперяк Петро Васильович, виконавчий директор – Присяжнюк Валерій Андрійович.

                  В дане підприємство була переобладнана стара сільська ферма. На сьогоднішній день підприємство вигодовує 22 тисячі індиків завдяки сучасним технологіям подачі кормів, води, очистки. Об’єми виробництва постійно збільшуються. Внаслідок цього зараз будується ще одне приміщення для вирощування птиці. Підприємство постійно надає нові робочі місця.

              У 2007 році у селі Долиняни було засноване фермерське господарство «Роси Буковини». Директор – Малий Богдан Васильович. На 20-ти гектарах господарство займається садівництвом – вирощування яблук, персиків, черешні, груші, сливи. З кожним роком фермерське господарство «Роси Буковини» розширюється, впроваджуються нові технології, створюються нові робочі місця.